Іноді і на Україні відбуваються чудеса. Там, де людей хапають, жорстоко ламають і розкручують на справи з тероризму з великими вироками за одну тільки підозру в симпатіях до Росії, їх іноді і відпускають на свободу за рішенням суду.
Так було з одеситом – громадянином Росії Євгеном Мефедовим, вину якого в подіях 2 травня (хлопець сам постраждав, сховавшись під час побоїща в Будинку профспілок, отримавши опік руки і надихавшись чадним газом, його заарештували прямо в лікарні) навіть українському правосуддю довести не вдалося. Його двічі намагалися відпустити на свободу: перший раз це не вийшло зробити через набіги до суду майданщиків, і суддям разом з прокурорами довелося терміново придумувати Мефедова нове звинувачення; вдруге – за рішенням українського керівництва, яке вирішило залишити в заручниках всіх в’язнів – громадян Росії, щоб обміняти їх на українських терористів, які сидять в російських в’язницях.
Ще одним в’язнем українських тюрем, випущеним на свободу, став бразилець Рафаель Маркес Лусваргі – ополченець, нащадок російських старовірів, який воював в ДНР. Отримавши поранення, він повернувся додому, до Латинської Америки, звідки його через фейкову фірму привабливою пропозицією про роботу в міжнародній охоронній фірмі виманила СБУ і заарештувала. Йому дали 14 років, але потім відпустили на свободу під підписку через те, що його арешт відбувався з порушенням існуючих міжнародних норм. Згодом липове звинувачення в тероризмі було оскаржене, і Рафаеля явно стали готувати до обміну.
На волі Лусваргі влаштувався трудником в один з київських монастирів, але, на його біду, про нього дізналися пропагандисти з україномовного офісу американської «Радіо Свобода», які на всю країну розтрубили про те, що «бойовик» вільно гуляє по Києву. Після чого до нього нагрянули молодчики, і з побоями і приниженнями відвели бідолаху в СБУ …
Звільнив себе сам
Петербуржцю Ігорю Кімаковскому пощастило набагато більше, ніж Лусваргі і Мефедову. Уродженець Макіївки, який провів дитинство в Одесі і її області, керівник Центру комп’ютерних технологій Санкт-Петербурзького державного аграрного університету, з моменту початку збройного конфлікту в Донбасі став допомагати краю, в якому іде війна, гуманітарною допомогою. Після звільнення Дебальцеве приїхав до цього міста з гуманітаркою і залишився. Два місяці допомагав відновлювати зруйновані школи і дитсадки, пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни.
У 2015 році під час однієї з робочих поїздок по Донбасу він випадково заїхав на український блокпост. Зрадівши такому улову, СБУшники представляли Ігоря то агентом ФСБ, то звинувачували його в незаконному перетині кордону, фінансуванні тероризму, участі в терористичній організації, веденні агресивної війни …
Кімаковский залишився самим собою, організовував свята для політв’язнів, ввів в Червоноармійському СІЗО нову традицію – передачі-подарунки з волі на Новий рік, Різдво, Великдень і День Перемоги, організовані Ігорем для всіх політв’язнів. Намагався допомагати і іншим братам по нещастю, які містилися в інших в’язницях і таборах.
Відсидівши майже три роки в СІЗО Красноармійська, перейменованого новою українською владою в Бахмут, Кімаковский зумів домогтися, щоб його під час судових засідань не тримали в клітці, а він міг вільно сидіти поруч з адвокатом, брати участь в процесі. Після того, як його основний адвокат, по суті, перестав займатися його справою, почав боротися за себе сам.
Я засів за Кримінально-процесуальний Кодекс України, скрупульозно вчитувався в положення законів, – написав в’язень на своїй сторінці в соціальній мережі, яку йому допомагали вести друзі на волі. – Уважно вивчав попередні рішення суду, клопотання прокурора про обрання мені запобіжного заходу, міжнародну судову практику. І на основі прочитаного склав клопотання. Де показав неспроможність звинувачення і вимог прокурора.
Паралельно збирав документи, довідки, листи з різних інстанцій, які обґрунтовували мою позицію».
І сталося те, що сам Ігор інакше як дивом не називає: судді вирішили не застосовувати до нього жодної з запобіжних заходів. Тобто просто випустили із залу суду під зобов’язання з’являтися на всі наступні засідання.
«Вони явно не очікували, що я викладу 20 сторінок клопотання плюс майже 60 сторінок додатків до нього. І це проти двох листів клопотання прокурора, – поділився Ігор Кімаковский з Царградом подробицями процесу. – У залі була мама, яку я не бачив кілька років, журналісти, представники ОБСЄ. Я, чесно кажучи, як почув рішення судді, перший час не розумів, куди йти. Тепер же розумію, що нічого ще не закінчено, продовжує, що шлях буде довгим, наступне засідання 12 червня».
Зараз Ігор перебуває на території України. Своє місце розташування розкривати не хоче, хоча ні від кого не ховається. Але при цьому каже, що тепер до нього можуть просто-напросто підійти на вулиці, і …
Може, для цього і випустили, хто знає, – задається питанням Кімаковский. – Я родом звідси, тому мені було, до кого піти. Побував в своєму родовому селі, побачився з однокласниками, був в Києві. Хотів співпрацювати з адвокатом, який захищає колишнього президента України, але зрозумів, що подібний захисник мені просто не по кишені. Те, що опинився на волі, пояснюю тим, що восени в Україні починається новий політичний сезон, вибори, і багато людей, в тому числі і судді, в подиві, і навіть не припускають, як далі закрутиться маховик історії. Тому по моїй справі було прийнято настільки обережне рішення».
За словами випущеного політв’язня, йому нарешті вдалося поспілкуватися і з представниками російського МЗС – відомства, яке практично не звертало на нього жодної уваги (за три роки співробітник консульства тільки один раз відвідав громадян РФ, яких утримують у Бахмутському (Артемівському) СІЗО, але особливої допомоги він від них не чекає, оскільки ті «покивали головами, і все». у той час як у Кімаковского з’явилася нова проблема – його російський паспорт вже прострочений. Тому виникають складнощі з виїздом додому в Росію. Хоча перспективу цього виїзду уявити саме зараз дуже і дуже складно.
Але найголовніше, що ще в СІЗО зусиллями Ігоря були скасовані три вироки політв’язням, а ще чотирьом їх вдалося серйозно пом’якшити, в тому числі включивши туди і терміни, відсиділи під час слідства і суду. Вникнувши в особливості своєї справи та інших, Кімаковскій написав десятки листів і клопотань. Також в його арсеналі були і десятки відповідей від різних державних структур України про те, що ДНР і ЛНР не визнані терористичними організаціями.
Разом з Кімаковским в Червоноармійському СІЗО сидів ще один політв’язень, якому, незважаючи на реалії тюремного життя, вдалося знайти слабкі точки української репресивної машини, – це донеччанин Сергій Бабич. У того були всі шанси розділити долю Ігоря, але його, як жителя Донбасу, обміняли в грудні минулого року. У той час, як вже говорилося вище, громадян Росії Київ взяв, по суті, в заручники, щоб поміняти на власних терористів. Хоча до обміну Сергію вдалося, по суті, розвалити обвинувачення проти себе.
«Мене взяли в Курахово, на окупованій території, – розповів Бабич Царграду. – Знали, що я активно підтримував ДНР. Перші вісім діб били: застосовували електрошокер, причому не просто торкалися, а довго тримали, били дерев’яною киянкою по всьому тілу, підвішували за руки – я добу так провисів, надягали пакет на голову, так що я починав задихатися, пошкодили мені 14 зубів – били прикладом, щелепу повернули ліворуч, потім вже в Донецьку мені десять коренів видалили … Скільки разів відключався, вже й не пам’ятаю».
У Сергія вибивали зізнання, що він – учасник терористичної організації, а також вимагали видати соратників. З першим він під тиском спочатку погодився, а другого, звичайно, не зробив. Коли тортури і побої припинилися, Бабич вирішив діяти, і насамперед поцікавився, що це за «терористичні організації» на нього вішають.
Я два роки відучився на юридичному факультеті, працював в юридичній конторі, так що уявлення про цю сферу мав, – згадує Сергій. – Я став подавати запити в різні відомства, і з’ясувалося, що таких терористичних організацій, як ЛНР і ДНР, на Україні немає, не включені вони в екстремістський список. Так за що ж нас всіх пресували? Коли мене перевели в Маріуполь, я писав прокурору області про те, що обвинувальний акт не відповідає дійсності. Але його заступник Коршунов під час нашої зустрічі в СІЗО сказав буквально наступне: «Наші помилки – це ваші проблеми».
Бабич, за його словами, почав писати заяви на прокурорів, на слідчого СБУ, порушив справу проти колегії суддів, які обрали йому запобіжний захід.
Мені прямим текстом говорили, що якщо суддя тебе, сепаратиста, відпустить, то сяде замість тебе, – згадує Сергій. – Суддя кричала, що мене на 12 років посадять, якщо я з Україною буду судитися. Але я писав уповноваженої з прав людини на Україні Лутковській, що мене, по суті, незаконно викрали оперативники СБУ, вона провела власне розслідування і переправила справу до прокуратури. Звідти, щоправда, почали кумедні відписки приходити, що недоцільно проводити огляд квартири, де мене брали, причому, досить жорстко, за давністю часу».
І, дійсно, поки Бабич бився, перебуваючи за ґратами, пройшло два роки і вісім місяців. Але звинувачення проти себе йому вдалося розвалити повністю. І, найголовніше, отримати відповідь з усіх інстанцій: від Верховного суду України до СБУ, що ні ЛНР, ні ДНР не визнані «терористичними організаціями». А, отже, прихильники Республіки переслідуються як терористи незаконно.
Користуючись цим «відкриттям», Бабич став допомагати іншим політичним в’язням і підслідним. Завдяки цьому вісім людей опинилися на волі.
Зумів розворушити справу однієї дами, її звинувачували в сприянні терористичній організації. Я допоміг їй представити справу так, що її викрали СБУшники, а поліція не відреагувала. В результаті їй змінили запобіжний захід, вона вже більше року вдома. Я розумію, чому судді стали частіше відпускати людей, виправдовувати їх. На Україні ніхто не впевнений у своєму завтра, сьогодні при владі Порошенко, а завтра, наприклад, лідер Опозиційного блоку Бойко. І ніхто не гарантує, що за нової влади такі ось жінки не почнуть піднімати подібні справи і показувати громадськості, що ті чи інші судді виносили несправедливі рішення», – розповів Бабич.
Поки ж незручного і надмірно активного персонажа Україна вирішила скоріше обміняти. Що і зробила. Сергій повернувся в Донецьк, працює шахтарем, поправляє здоров’я, що похитнулося в ув’язненні здоров’я. Але, якщо буде потреба, готовий знову взятися за юридичну боротьбу з хунтою.
До влади прийшли шляхом державного перевороту, а узурпатори, які прийшли шляхом держперевороту, згідно з конституцією України не мають права управляти країною», – підкреслює Бабич.
Рішення Верховного суду і Вищого адміністративного суду України про те, що ЛНР і ДНР не є терористичними організаціями. Копії документів надані автору Сергієм Бабичем
Українські судді нервують. Особливо останнім часом. І починають працювати як судді, згідно із законом, навіть в Україні, де закон тепер трактують так, як це зручно новій майданній владі.
Проте, нехай слабка, але все ж є надія на те, що рано чи пізно хунтовскі судилища будуть замінені судом над самою ж хунтою.
