Знайдені нові докази існування таємної в’язниці в аеропорті українського міста Маріуполь. Журналістське розслідування проводило агентство РІА Новини. Колишні ув’язнені і співробітники в’язниці, яку негласно називають «бібліотекою», розповіли, що належить вона батальйону «Азов» (заборонений в РФ) і існує за заступництва СБУ.
Білий коридор, пластикові двері. Картинка буденна, немов виворіт торгового центру, якщо не брати до уваги людей в масках. Так виглядає зсередини таємна українська в’язниця в аеропорті Маріуполя. Вона ж – «бібліотека». Для тих, хто був там «книгою», це справжня обитель зла.
– Це пекло, це реальне пекло, це місце смерті.
У цьому пеклі Тетяна Ганжа провела 10 діб. Затримали її восени 2014 року за участь в акціях протесту в Маріуполі. У чорних списках батальйону «Азов» (заборонений в Росії) вона фігурувала як сепаратистка, в чому її і змушували зізнатися під катуваннями.
«Зайвий раз боялася в туалет проситися, бо тільки-но слово скажу, починали бити», – згадує Тетяна Ганжа.
Зараз Тетяна живе в Донецьку в одному з гуртожитків для біженців з української території. Її будинок в Маріуполі розграбував «Азов». Історії тих, хто піддався катуванням, зафіксували журналісти агентства РІА Новини. Зібрали лише факти про таємні в’язниці в Україні.
«Вони хочуть якоїсь справедливості, аби їхні мучителі були покарані. Багато з них охоче розповідають, показують документи і медичні огляди, шрами», – каже Володимир, стрінгер РІА Новини.
Довгий час були лише непрямі докази існування так званої «бібліотеки». Навесні цього року колишній співробітник СБУ Василь Прозоров розповів і довів, що вона дійсно є, тому що сам там побував.
«Це «бібліотека», а тих, хто там знаходився, називали «книгами». Люди там просто непритомніли навіть від самого перебування в цих камерах. Допитували людей також тут в технічних приміщеннях – в бойлерній, в коморах. Якщо там не зробили ремонт, то кров у бетон вбралася», – розповідає Василь Прозоров, колишній співробітник Служби безпеки України.
В якості в’язниці використовували один з терміналів аеропорту, лише влітку і восени 2014 року через неї пройшли більше 300 осіб. Двоє за цей час померли. Свідки розповідають, що зараз жертв набагато більше. Ольга Селецька шукає на фотографіях знайомі обличчя, багатьох впізнає, але де ці люди зараз – не знає.
«Цього хлопця теж пам’ятаю. Як звуть, не можу згадати, але обличчя знайоме», – каже Ольга Селецька.
Журналістка з Донецька Олена Блоха опинилася у в’язниці разом з сином. По дорозі до Криму її затримали найманці. У катівнях вона провела 90 днів.
«Коли ми з сином опинилися на волі, коли ми про це згадували, він мені розповідав, що в тій камері, куди його помістили, було ще 8 чоловіків. Всі ці чоловіки були побиті, і не просто побиті – були поламані руки, ноги, у одного з них, він казав, стирчали поламані ребра», – розповідає Олена Блоха.
За деякими даними, подібних в’язниць більше двадцяти. Знаходяться вони на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, в Харківській і Дніпропетровській областях. І те, що там відбувається, неодноразово потрапляло до уваги Моніторингової місії ООН зі спостереження за дотриманням прав людини в Україні. Але ніхто не був покараний. Сам факт існування катувальних в’язниць офіційний Київ не визнає.
«Насправді, інформація про ці в’язниці, про злочини, вчинені у цих в’язницях, це свого роду тест для нової влади на Україні, чи зможе вона знайти в собі сили і визнати цей факт, чи ні? Це питання часу – факт в тому, що таємницею ця інформація вже не залишиться», – каже Олександр Казаков, директор Центру вивчення Донбасу і України.
Поки місією ООН офіційно задокументовані лише 16 випадків викрадень і допитів, а прямо кажучи – катувань людей на території аеропорту Маріуполя. Але, за словами свідків, таких людей тисячі, оскільки горезвісна «бібліотека» не єдина в своєму роді. І закривати очі на це – теж злочин.
#Donetsk_Peoples_Republic #ДНР #dpr #Донецьк #Донбас #воєнні_злочини #обмін_полоненими #Дар’я_Морозова #права_людини_ДНР #Омбудсмен_ДНР #Уповноважений_ДНР #тайні_тюрми #Мінськ #ексклюзив
